- Сидиш з військовими в окопі, вони тебе пригощають кавою, чаєм, можуть дати сигарет. Але буквально кожної хвилини щось літає, вибухає, гримить. Військові на позиціях завжди дуже переживають за цивільних, хоча на акредитаціях написано, що ЗСУ не несе відповідальності за наше життя і здоров’я, - говорить він.

Стас хотів би, щоб українських журналістів і журналісток було на війні більше ― проте українські редакції не мають стільки грошей, щоб створити бодай якусь безпеку і захист. А іноземці приїжджають на кілька годин ― і вже пишуть із того репортаж, створюючи неповну історію.

Він зізнається, що саме в цій фазі війни почав боятися ― особливо після смерті колег. Довго не міг собі в цьому зізнатися, думав відмовлятися від поїздок, але коли вже сідав в авто, діватися було нікуди.

― Роботи нам до кінця життя вистачить, ― каже Стас, ― головне дожити.

Мультимедійний спецпроєкт «Тут-і-тепер: Історії журналістів на війні» підготували спільними зусиллями команди PEN Ukraine, Премія імені Георгія Ґонґадзе та The Ukrainians за підтримки благодійного фонду Smart Foundation, Шведського ПЕН і Національного фонду на підтримку демократії.

Слухайте та читайте на зручних платформах, обрати зручну і підписатись можна за посиланням: https://li.sten.to/dxew6rf6

Сторінка проєкту - https://journalistsatwar.gongadzeprize.com.ua/