Юрій усвідомив, що вже не зможе працювати як звичайний журналіст. Написав у робочий чат, що завтра не вийде — приєднується до Збройних Сил. Таке ж рішення прийняв Павло. Наступного дня вони поїхали до військкомату й опинилися в одному підрозділі ТрО. Увечері їм видали зброю і відправили патрулювати вулиці Києва.

Зі стану розгубленості Юрія витягнув один вчинок. Він уже багато років мав власний репортерський шолом із великим білим написом PRESS. Прийнявши рішення стати військовим, Юрій замалював ці літери чорним маркером своєї доньки. Той шолом ось уже кілька місяців з ним.

— Я розумів, що багато репортерів працюватимуть далі, — каже він. — Не бракує тих, хто може якісно висвітлювати війну. Але я думав, що бракуватиме тих, хто візьме до рук зброю і піде воювати. Тепер уже знаю, що цього браку не було, але ж це був мій особистий вибір. Якби я знову опинився перед ним, то вчинив би так само. Я не міг вчинити інакше.

Павло нагадує, що ціна за стримування ворога — величезна. Люди помирають і помиратимуть щодня. Тож вимагати блискавичного виходу на кордон 2014 року має право хіба той чи та, хто безпосередньо в ЗСУ — проте якраз вони цього не робитимуть.

— Мені здається, що формула «віри в ЗСУ» недостатня, — переконаний Павло. — Треба або бути в ЗСУ, або допомагати ЗСУ. І завжди перевіряти себе: чи не перетворився я на футбольного вболівальника, що сидить із пивом біля телевізора й каже, що треба швидше бігати, якісніше грати і робити точніші передачі?

Мультимедійний спецпроєкт «Тут-і-тепер: Історії журналістів на війні» підготували спільними зусиллями команди PEN Ukraine, Премія імені Георгія Ґонґадзе та The Ukrainians за підтримки благодійного фонду Smart Foundation, Шведського ПЕН і Національного фонду на підтримку демократії.

Слухайте та читайте на зручних платформах, обрати зручну і підписатись можна за посиланням: https://li.sten.to/dxew6rf6

Сторінка проєкту - https://journalistsatwar.gongadzeprize.com.ua/