Разом із завданнями побутовими доводилося щодня вирішувати дилеми журналістські. У шаленому інформаційному потоці вибрати справді важливі новини, взяти коментарі, пояснити аудиторії. Не дати секретної інформації, не спитати у прямому ефірі зайвого, не зашкодити, не помилитися, бо ціна помилки значно вища, ніж в умовно мирному житті. Вадим старався усе це робити відповідно до власних уявлень про добро, зло та професійні стандарти.

Він каже, що Україна рухається у правильному напрямку, розриває зв’язки з радянським минулим, розвиваючи власну культуру. Це те русло, якого він прагнув би; і хоча не все ідеально, пропонує розглядати динаміку змін у країні.

― Де ми були в 1991 році — і де ми зараз? Ми ж зробили величезний поступ, навіть у порівнянні з 2013 роком, ― розмірковує Вадим. ― Якщо дивитися в динаміці, то все розвивається, головне ― не зупинятися. Я сприймаю нас як людей, що мають великий потенціал до виживання. Ми ― нащадки тих, хто вміє виживати професійно.

Вадим пояснює, що принаймні в останню сотню років кожне покоління українців та українок переживало власну травму ― Перша світова війна, Голодомор, Друга світова, Чорнобиль, розпад СРСР, 90-ті, війна. Неможливо одночасно інвестувати власні ресурси і в виживання, і в розвиток. Та зараз наша країна займається виживанням професійно, і, як вважає Вадим, навчилася неможливому: виживати, але й вкладати у розвиток. Так, економічна ситуація погана, але ми вже знаємо, яким є краще життя, і будемо прагнути його повернути, відбудувати, вибороти.

Мультимедійний спецпроєкт «Тут-і-тепер: Історії журналістів на війні» підготували спільними зусиллями команди PEN Ukraine, Премія імені Георгія Ґонґадзе та The Ukrainians за підтримки благодійного фонду Smart Foundation, Шведського ПЕН і Національного фонду на підтримку демократії.

Слухайте та читайте на зручних платформах, обрати зручну і підписатись можна за посиланням: https://li.sten.to/dxew6rf6

Сторінка проєкту - https://journalistsatwar.gongadzeprize.com.ua/