13 липня 2020

ЯК ПЕРЕЙТИ НА ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

В Україні відбувається перехід на онлайнове дистанційне навчання з 1 вересня 2020 року. Знаємо, що під час карантину, із 17 березня цьогоріч, заздалегідь перехід на дистанційку не було організовано, тому таке навчання краще називати карантинним, а не дистанційним. Проаналізуймо, чи можемо використовувати якісь навички або досвід карантинного навчання в подальшому переході на дистанційне.

За результатами опитування (Людмила Булигіна проводила його у Facebook – прим. ред.), після введення карантинних обмежень, на другому тижні онлайнового навчання, найбільш уживаним дистанційним інструментом був Viber – система, яка не призначена для дистанційного навчання взагалі. Ті технології, що мали б вийти на перші позиції, на жаль, менше були освоєні в освіті. Маємо перші невтішні висновки опитування: інструменти, які використовувалися під час карантинного навчання, не поліпшували його, а навпаки ускладнювали. Через це маємо низку відкритих питань. Як перевірити, чи дійсно навчаються діти під час онлайнових дискусій? Що робити з тими учнями, які не змогли через технічну неспроможність приєднатися до Zoom-зустрічей? Це складні питання, однозначної відповідь на які поки що немає. І їх, напевне, не буде, тому що ми живемо у варіативні часи, коли починає вибудовуватися той самий індивідуальний метод навчання для дітей, учителів і батьків. 

Під час другого етапу опитування батьки та вчителі відповіли, що онлайнове й офлайнове навчання майже нічим не відрізняються. Тож розгляньмо, що позитивного принесло в наше життя карантинне навчання. На думку вчителів, під час карантину найпозитивнішим було те, що вони отримали новий досвід. Найбільші проблеми – відсутність технічної бази, брак часу та брак комунікації. Найголовніше побажання вчителів для переходу на майбутнє ефективне дистанційне навчання – починати побудову системи нової освіти вже зараз, не очікуючи 1 вересня. 

За результатами опитування, батьки оцінили негативно перехід на карантинне навчання. Більшість з опитуваних вважала його неефективним. Позитивний момент: діти навчилися бути самостійними. Найважливіші проблеми карантинного навчання, на думку батьків: технічні проблеми, відсутність мотивації в дітей та відсутність комунікації. Відповідаючи на питання, що ж треба зробити для переходу на ефективне дистанційне навчання, батьки зазначили, що потрібно створити ресурси для навчання та побудувати систему комунікацій. 

Третя група опитуваних – учні. Вони оцінили перехід на карантинне навчання позитивно, зазначаючи, що ніяких відмінностей між онлайновим та офлайновим навчанням немає. Найпозитивнішими під час карантинного навчання були два моменти: самостійність та збільшення вільного часу. Найбільше таких відповідей давали 11-класники, які вже зорієнтовані не стільки на шкільну програму, скільки на завдання щодо вступу до вузів. Найбільшою проблемою для учнів під час карантинного навчання було навантаження, велика кількість домашніх завдань. Слід зазначити, що навчання онлайн – це спілкування онлайн. Коли ми розмовляємо один з одним, то краще знаходимо спільну мову, відчуваємо емоції співбесідника. Коли ж застосовуємо месенджери для спілкування, це забирає більше часу. Тож можна зробити висновок, що майбутнє дистанційне навчання має бути більш медійним, кількість домашніх завдань повинна бути зменшеною. Уже зрозуміло, що онлайн-освіта – це не якесь далеке майбутнє, вона вже відбувається з нами. Повернення до тієї освіти, яка була до цього, в Україні вже не буде.   

Тепер поговоримо про термінологію й про те, за що в навчанні мають відповідати батьки, за що – учні й за що – вчителі. За організацію процесу навчання, за доступ до знань відповідають учителі. Вони роблять огляд інформації та розповідають про джерела, у яких її можна знайти (підручники, відео тощо). Прийнято вважати, що за поведінку дитини на уроці відповідає вчитель. Проте це не так. Поведінка дитини до 18 років – це зона відповідальності батьків. За своє навчання відповідає той, хто навчається. Запам’ятайте, що за своє навчання відповідає учень. Як же бути, коли він не готовий до навчання? Тоді він або не здобуває знань, або батьки допомагають йому підготуватися до навчання. 

Як же мотивувати дітей до самонавчання під час дистанційного викладання? Існує чотири види мотивації: негативна, позитивна, внутрішня й зовнішня. Зовнішня негативна мотивація вже не використовується в освіті, бо це найменш дієвий і маніпулятивний спосіб мотивації. Проте досить тривалий час вона використовувалась, але ми не будемо зупинятися на її означенні. Частіше в навчанні застосовують зовнішню й внутрішню позитивну мотивацію. Внутрішньо-позитивна мотивація відбувається, коли ми припиняємо оцінювати себе зі сторонніх відгуків і системи балів та починаємо аналізувати те, що зробили краще в цьому році порівняно з минулим. Простіше кажучи, це краща версія себе. Зовнішньо-позитивна мотивація – це позитивні зміни та усунення негативних установок. Коли учень зробив помилку, учителю потрібно уникнути негативного сприйняття й дати учню позитивну установку: кожне виправлення – це робота над покращенням тексту. Досить довго ми звикали до червоної пасти й до негативного ставлення до помилок. Мусимо зламати цю систему й працювати над її покращенням.      

Мотивація діє на короткі, проєктні проміжки часу. Розглянемо дуже цікаву модель, яка досить часто використовується в бізнесі, але також добре працює в навчанні. Існує чотири типи заклику до дії в процесі вирішення задач, а саме: інструктування, мотивація, наставництво та делегування повноважень. Розглянемо кожен із них детальніше. Перша категорія учнів, що мотивована й хоче вчитися, це так звані «олімпіадники», категорія до якої вчитель не застосовує зовнішніх мотивацій, адже вони й так мають стимул для навчання. У цьому випадку важливо підтримувати дитину, допомагати лише тоді, коли вона просить, і мінімально докладати зусиль. Друга категорія учнів, під час роботи з якими вчитель також залучає найменшу кількість зусиль, – це ті, що одночасно не хочуть і не можуть учитися. У такому випадку використовується роль інструктування й розповідається, що саме буде у випадку, якщо дитина не захоче долучитися до навчання. Найважливіше в цій категорій – направити учня в наступну категорію – «хоче, проте не може». З такими дітьми застосовується так зване наставництво, і з допомогою такого інструменту, як, наприклад, інтерактив, дитині допомагають у навчанні. Остання категорія – це ті, хто може вчитися, але не хоче. Тут учитель виконує роль коуча, працює над довірою й заохочує дитину до навчання.

Розглянемо так званий «цикл мотивації». Він включає потреби, зусилля, дію, винагороду та задоволення. З яким почуттям учень виходить після контрольної? Чи відчуває він задоволення від зусиль, які витратив на вирішення завдань? Чи отримав винагороду за старанність? Найголовніше, що має отримувати дитина від навчання, – це задоволення від процесу. 

Якщо вище ми розглянули мотиваційний цикл учня, то яким же є його мотиваційний ресурс? Найперше – це вибір. Якщо вчитель не надає учню вибору (а більшість учнів – це підлітки), ми можемо отримати протест від нього та повну втрату мотивації до навчання. У цьому випадку важливо отримати зворотній зв'язок від дитини будь-яким способом, навіть якщо цей спосіб зворотного зв’язку буде анонімним. Окрім вибору, важлива також атмосфера успіху. Слід зазначити, що атмосфера успіху в цьому випадку – не лише атестат із відзнакою, але ще й позитив від навчання. Нам потрібно позбутися повчання й зрозуміти, що батьки, учителі та учні – це одна команда, яка працює на здобуття успіху. 

Підготовка до навчання під час карантину була стресовою для вчителів. До основних стресових причин можна віднести відсутність технічного забезпечення. Саме це вплинуло на те, чи може вчитель провести онлайн-урок, чи може використовувати месенджери для домашніх завдань. Багато хто з учителів сприйняв відеоконференції як велике стресове навантаження. Проте цей стрес був переважно на перших тижнях карантину, і з часом учителі освоїли програми, а Україна вийшла з дуже непоганими показниками онлайнової освіти в порівнянні з іншими країнами. 

Один із корисних лайфхаків онлайнової освіти, який ми засвоїли під час карантину, – це зберігати всі аудіозаписи онлайнових уроків та презентації на хмарному сховищі. Не важливо, були вони корисними чи ні. Усі ці інструменти допоможуть у подальшому побудувати дистанційне навчання. 

Під час майбутнього дистанційного навчання маємо змінити підхід до домашніх завдань. Онлайнові заняття закордонних учителів відмінні від українських. Вітчизняним фахівцям потрібно відучити себе від звички «розжовувати» кожне завдання. Це те, до чого ми маємо дійти в дистанційному навчанні. Домашні завдання учнів мають перейти в самооцінювання. Це зовсім інший підхід, який заснований на засадах доброчесності. Учень має відповідати за своє навчання, навчитися себе самооцінювати та просити про допомогу чи консультацію вчителя, коли щось не зрозуміло. Нам варто перейти від контролю до співпраці. 

Чи потрібно робити зріз знань після карантину? Ні. Є таке поняття, як канікулярний відкат. 1 вересня 2020 року діти прийдуть на навчання й забудуть про те, що їм викладали під час карантину. То як же оцінювати дітей на засвоєння знань? Маємо повністю змінити систему оцінювання. Коли ми перейшли на 12-бальну систему, то фактично здійснили ту ж саму градацію так званих «хороших» і «поганих» оцінок, де 12, 11, 10 прирівняли до хороших. Але все мало працювати не так. Треба перейти до системи різного оцінювання й накопичення балів та забути про так звані «хороші» і «погані» оцінки. Система накопичення балів працює в різних країнах і є досить успішною. 

Які ж платформи потрібно використовувати після введення дистанційного навчання? Найголовніша порада – використовувати ті майданчики, які є найбільш зручними як для дітей, так і для вчителя. Тут можуть допомогти всі додатки та інструменти Google, поєднання канал у Telegram + чат у Telegram, канали Youtube та конференції в Zoom. 

Наприкінці підсумуємо, які ж основні поради щодо карантинного навчання нам треба взяти в дистанційне: 

  • зменшення інформаційного навантаження; 
  • максимальна самоперевірка; організація ефективної онлайн-комунікації; 
  • скорочений час уроку; якісна попередня підготовка; 
  • змінені типи завдань; 
  • наявність посилань на ресурси. 

Кілька порад для вчителів щодо того, як має виглядати онлайновий урок: 

  • інформаційні блоки – не більше 5 хвилин; 
  • завдання, виконання яких не потребує більше 1-2 хвилин (вибрати, визначити, співставити); 
  • тривалість одного уроку – до 20 хвилин (три блоки + завдання); 
  • тестове завдання на 5 хвилин із самоперевіркою або коментарем. 

Кілька коротких тез на тему: 

  • говорити, що онлайнове навчання неефективне, можуть ті, хто не має жодного сертифікату з проходження онлайнового курсу; 
  • роль учителя вже ніколи не повернеться до старого, звичного нам формату; 
  • на дистанційному навчанні вчителю доведеться виконувати одночасно роль тьютора, коуча, ментора та фасилітатора. 

*За матеріалами вебінару «Як перейти на дистанційне навчання й не з’їхати з глузду» експертки, учительки інформатики 10-11 класів Політехнічного ліцею Національного технічного університету України «КПІ» Людмили Булигіної.