17 червня 2020

НОВИНКИ КНИЖОК, ОНЛАЙНОВІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ТА ДОЛЯ БІБЛІОТЕК – ІНТЕРВ’Ю З ВІДОМИМ ПИСЬМЕННИКОМ ІВАНОМ АНДРУСЯКОМ

Навіть під час карантину українські письменники продовжували працювати та проводили зустрічі з читачами в онлайновому режимі. Ми розпитали у відомого дитячого письменника Івана Андрусяка про письменницький досвід під час самоізоляції, про книжкові новинки, про новий формат їхньої презентації, про долю українських бібліотек у регіонах та про спогади від поїздки зі Smart Foundation в червні 2019 року в рамках проєкту «Мереживо. Літературні читання в містечках України» спільно з ГО «Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу» до читачів Полтавщини.

– Як змінив Ваше життя режим самоізоляції?

Карантин на мене майже ніяк не вплинув. Я живу в маленькому містечку, де все, дякувати Богу, тихо та спокійно. Єдине, що карантин «зіпсував», – Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» (десятий міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» було перенесено на 2021 рік через пандемію коронавірусу. Натомість у травні 2020 року відбувалися віртуальні зустрічі з письменниками – прим. ред.), зустрічі з читачами, яких традиційно щороку у квітні-травні було багато. Цьогоріч їх проводили онлайн через Zoom, через Facebook. Карантин «загальмував» виходи кількох книжок. 

– Удається працювати вдома? Чи є книги в роботі? Проанонсуйте. Чого чекати? 

Мені дивно й смішно читати, що багато людей мають на карантині купу вільного часу. Під час режиму самоізоляції я цього часу не мав. У мене завжди робота дистанційна, тому впродовж карантину її менше не стало. Навіть стало трохи більше. Ця робота пов’язана з редагуванням, підготовкою нових проєктів. Із найновіших видань, які готувалися до Арсеналу, – серія з чотирьох книжечок-картоночок про те, що твориться на дереві, під землею, у небі, у морі для малявок-шмакодявок. Це маленькі кумедні книжки, які мають віконечка-підказки, що можна відчиняти й підглядати на якусь рибку, пташку чи їжачка. Ще одна «шмакодявська» книжка видавництва «Ранок», яку ми зробили разом із художницею Марією Рудюк, має вийти найближчим часом. Вона називається «Макітра» й розповідає про маленьку дівчинку, яка вперше в житті потрапила в східну столицю українського гончарства – Опішне. Їй дуже хотілося там купити макітру. Книжка розповідає маленьким дітям, що таке гончарство. Це цікавий художній текст, такий собі «охудожнений» нон-фікшн. Наступна книжка, яка мала вийти до Книжкового Арсеналу, але затрималася, уже для трохи старших діток, які самі вміють читати. Вийде вона у видавництві «Віват» і називається «Морсько-свинський детектив». У ній три справжні детективні історії з розслідуванням страшенно кримінальних справ, які проводить славетний детектив морський свин Жерар. Він за свої послуги бере страшенні гонорари морквою та капустою. Ці веселі детективні історії орієнтовані на дітей молодшого шкільного віку. Їх фішка в тому, що вся дія відбувається в моїй квартирі на підвіконні та за вікном. 

– Як презентуватимете цьогоріч відтерміновані книжки? 

З видавництвом «Віват» ми вже робили онлайн презентацію на віртуальному Арсеналі. Я читав фрагмент цієї історії, розказував усякі каверзи. З «Барабукою» проводили ефір про ще не опубліковану мою книгу «Кольошко». Це повість-казка трошки філософського складу. Записи всіх ефірів є на моїй сторінці у Facebook. До речі, там же є й запис із нашої з Вами поїздки в Козельщину, де я читаю фрагмент моєї вже опублікованої історично-пригодницької повісті «Сірка на порох». 

– Минулого року Ви опублікували історично-пригодницьку повість «Сірка на попіл». Скажіть, чому в Україні цей жанр не є популярним? 

 Я не думаю, що історична повість аж так не популярна в Україні. Навпаки, бувають прекрасні тексти цікавих авторів. Для прикладу можна взяти українські дитячі книжки Володимира Рутківського, одного з найулюбленіших дитячих письменників. Його тетралогія «Джури козака Швайки», його трилогія «Сині Води» – це історичні тексти. До речі, останнім часом з’являється дуже багато саме історичного нон-фікшину. З'явилося ціле нове видавництво «Портал», яке друкує і художню літературу, і нон-фікшн саме на історичну тематику. Поділюся цілком таємною інформацією. Нещодавно я підписав угоду з видавництвом «Портал» щодо написання нової книжки про історичну Гуцульщину. Бачу, що цей жанр дуже популярний серед дітей. Найважливіше – знайти в ньому цікавинки. Моя «Сірка на Порох» – це якраз отака спроба знайти нішу на рівні Рутківського, як писати про козацтво після деякої узурпації цієї теми Рутківським, бо він пише твори дуже високої якості на теми козацтва в дитячій літературі. Вочевидь, хто б уже не працював далі в цьому напрямку, буде або ж наслідувати Рутківського, або ж створювати щось нове. Я спробував пошукати щось нове в цій тематиці, але на рівні історій та технологій. Зазвичай сюжети про добу козацтва описують або заснування Запорозької Січі, або бої з походів. Однак історій про побут майже немає, хоча це дуже цікава тематика. Як люди жили в той час, як будувалася їхня економіка і якими тогочасними технологіями вони користувалися. Сьогодні всі спостерігають за новаціями запуску ракети Ілона Маска в космос. За чим спостерігали тогочасні люди? Що їх бентежило? Оця історія технологій мені здається цікавою як новий і ще не прописаний сюжет. Саме сюди я спробував податися в повісті «Сірка на порох» на прикладі вироблення тогочасних технології пороху. Як його виготовляли? Які були його складові й звідки вони бралися? Перед нами відкривається історія, яка пов'язана з такою речовиною, як селітра. Її в Україні на той час добували дуже активно. Найдивніше те, що цю хімічну промисловість розвивали «із старих могил, городищ». 

– Чому в епоху цифрової інформації варто читати паперові книги? 

Тому що нічого не може замінити книгу. Сучасні технології спрямовані на інші речі, на важливі речі, на потрібні речі, але людина – завжди людина. Те, що відбувається в людській душі, ніякими цифровими технологіями не розворушити. Нічого людство новими технологіями не вигадало такого, щоб давало грунт для роботи душі. Її забезпечує віками напрацьовані речі: музика, література, живопис тощо. Одним словом – мистецтво. Новітні технології дають лише можливості доступу – більші, легші, простіші. Але мистецтва вони не замінять. 

– Чи замінять паперові книги електронні? Чи можуть ці обидва формати не суперечити одне одному й співіснувати? 

Так, ці два формати вже давно не протистоять одне одному, а нормально співіснують. Ринок наукових видань, очевидно, має піти «в цифру» з тієї простої причини, що це книжки, які потрібні, власне, дуже небагатьом фаховим людям. Для них важливий оперативний доступ до інформації. Те, що потрібне для роботи, те, що більш оперативне, спокійно піде «в цифру». І це добре. І це слушно. Мені здається, що значною мірою в електронний формат перейде так звана «легка белетристика», детективи, жіночі романи, усе те, що людина читає, щоб згаяти час. Чому? Тому що це дешевше й це книжки, до яких людина зазвичай не повертається. Класика завжди буде паперовою, тому що це зручно, тому що це приємно, тому що є цілий ритуал читання таких книг. І до них люди найчастіше повертаються. Дитяча література. А тут чим молодший вік дитини, тим більша вага паперової книжки. 

– Користуєтеся послугами бібліотек? Якщо так, то яких? На Вашу думку, бібліотеки вже віджили своє? 

Я дружу з дитячими бібліотеками по всій Україні, починаючи з маленької дитячої бібліотеки містечка Березань, де я мешкаю, і закінчуючи Національною бібліотекою України для дітей. Нині мене дуже бентежить те, що вигадали законопроєкт про бібліотеки, у якому взагалі відсутні бібліотеки. Це страшний злочин на рівні Чорнобильської трагедії. Якщо ми зараз угробимо дитячі бібліотеки, які роблять величезну справу, які привчають дітей до читання, то будемо мати кілька втрачених поколінь. Дуже важливо розвивати дитячі бібліотеки, активно працювати з ними. Це дуже важливо. 

– Чи мали досвід відвідування бібліотек за кордоном? 

На жаль, ні. У мене був досвід відвідування за кордоном книжкових виставок, а якщо я навіть потрапляв до бібліотеки за кордоном, то лише оглядово, не як користувач. Нормально з цією темою не знайомий. Треба познайомитися, бо це важливо. 

– Що треба зробити українським бібліотекам, аби збільшити користувацький попит? 

Для того, щоб привертати більше уваги читачів, треба йти до читачів. Це активна робота бібліотекарів зі школами, з письменниками. Можна нарахувати тисячі книгозбірень, де я бував, де я спілкувався з читачами. Можу сказати, що дуже важливо залучати до спільних заходів із бібліотеками цікавих людей, відомих письменників, рухатися, розвиватися. Бібліотека має бути центром зустрічей таких людей. Якщо бібліотекарі будуть активними, не сидітимуть в очікуванні, що до них хтось прийде, спілкуватимуться з учителями, учнями й батьками, тоді користувацький попит у таких бібліотек буде високим. Потрібно популяризувати книжки. Хочу зазначити ще одну важливу річ. Розвиток є в тих бібліотеках, куди батьки можуть відпустити дитину не тільки почитати книжку, а ще й погратися, де, окрім читання, буде ще щось відбуватися. Чи це театр ляльок, чи якийсь інший захід, не так важливо. Усі вони мають існувати довкола книжки – і тоді бібліотека розвиватиметься. Якщо ж бібліотекарі сидітимуть склавши руки, то й заклад не розвиватиметься. 

– Ви бачили багато бібліотек у регіонах України. Чи можете назвати приклади успішних? Які тенденції зараз там спостерігаєте? Чи можна назвати бібліотеку в селі популярним місцем для громади? 

Усе залежить від багатьох чинників. Я дивлюся: у мене в Березані діти бігають до дитячої бібліотеки, тому що там бібліотекарі не сидять склавши рук, а працюють. Загалом тенденція така: де бібліотекарі працюють, там рух є. І навпаки: там, де керівник ОТГ думає про те, як би продати бібліотеку, вивільнити її приміщення й зробити там черговий магазин чи ще якусь «гадість», то й бібліотека не активна, а бібліотекарі не вмотивовані до роботи. Але можу сказати з упевненістю, що в тій громаді, де немає адекватного, мотивованого бібліотекаря, де бібліотека занепадає та руйнується, із часом занепаде й громада. Це може бути не очевидна на перший погляд річ, але вона працює. 

– Минулого року в рамках проєкту «Мереживо» Ви відвідали бібліотеку в Козельщині на Полтавщині. Які враження від зустрічі у Вас залишилися? Чи сподобався захід? 

Дякую Вам, я дуже бентежно згадую цю поїздку в Козельщину. Вона мене дуже приємно схвилювала. І я з великою радістю приїду ще. 

– Цьогоріч Smart Foundation втілює проєкт оновлення бібліотеки в Козельщині. Запрошуємо Вас на відкриття сучасного культурно-освітнього простору. 

Дуже дякую. Обов’язково приїду й привезу книжки. Дякувати Богу, ці карантини не вічні, а дружба вічна!