14 серпня 2020

МИКОЛА СУШКО: ПРО БЛАГОДІЙНІСТЬ, ВАЖЛИВІСТЬ САМООСВІТИ ТА ПЕРЕБУДОВУ КОЗЕЛЬЩИНСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ

У грудні 2019 року Благодійна організація Smart Foundation розпочала масштабні перетворення Центральної районної бібліотеки імені Олеся Гончара в Козельщинському районі на сучасний культурно-освітній простір. Про місію свого фонду, системну благодійність та хід реконструкції бібліотеки ми дізнавалися у засновника благодійної організації, нашого земляка Миколи Сушка. 

— Чому Ви вирішили відремонтувати сільську бібліотеку в Козельщині? 

— Перебудова бібліотеки — це не єдиний проєкт нашого фонду, але останні півтора року активно живемо саме ним. На моє рішення про реконструкцію бібліотеки вплинуло кілька причин. До початку змін я багато років підтримував свою рідну школу в селі Сушках. Це була благодійна допомога з облаштування матеріальної бази: закупівля проєкторів, комп’ютерів, музичного обладнання, проведення інтернету тощо. В один із днів цю школу пограбували… Це дуже болючий факт для мене з точки зору розуміння взагалі можливості такої ситуації, адже не можна виправдати мотиви людей, які здійснюють такий грабунок, особливо якщо до справи могли долучитися місцеві жителі. І ця ситуація мене дуже вразила на ідеологічному рівні, не з точки зору фінансових втрат. Для мене школа — це святе! Окрім цього, стався ще один неприємний випадок. Ми підтримували Черешенський ліцей у Чернігівській області й одного разу запакували цілу машину з книгами звечора, щоб відвезти їх для дітей-сиріт цього навчального закладу. Хтось уночі розбив скло й забрав усі книги. Чесно кажучи, ці два грабунки сталися один за одним. Коли вкрали книги, я спіймав себе на думці, що це не так і погано, що готовий щодня пакувати машину книгами, аби їх грабували! (Сміється). Можливо, тільки таким чином видання потрапить у сім’ю злочинця, але це теж непоганий результат, адже книга — не настільки ліквідний товар для перепродажу, як комп’ютер чи то проєктор. Як мінімум, украдену здобич поставлять удома як окрасу бібліотеки, як максимум — хтось із сім’ї їх почитає. Можливо, навіть сам злочинець. А ми знаємо, що книга змінює. Я зрозумів: коли крадуть книги, це, звичайно, погано, але не так болісно. Ідея ремонту бібліотеки прийшла не відразу. Спочатку було бажання створити в Козельщині щось на зразок бібліотеки BOTAN у Києві, яка зараз трансформувалась у бібліотеку знань «Світло». Хотілося створити осередок, де козельщани та гості Козельщини могли б одночасно випити кави та почитати книги. Для цього проєкту я розглядав приміщення одного зі старих кафе. Але важливим було не просто поремонтувати приміщення, важливим було його повністю ідейно «перепрошити», а саме: створити осередок інтелектуального дозвілля та замінити вечірній алкоголь на каву й книжки.

— Але ідею літературного кафе вирішили не втілювати. Що змінилося? 

— Я загорівся ідеєю літературного кафе. Кілька разів приїздив у Козельщину й зустрічався зі своїм однокласником Юрієм Солодраєм та обговорював із ним цю ідею. Паралельно познайомився з Олексієм Івановим — засновником BOTAN. Його, м’яко кажучи, здивувала ідея створити літературне кафе в Козельщині. Разом з Олексієм ми оглянули всі приміщення, які теоретично підходили під проєкт літературного кафе. Під час цих візитів у Козельщину прийшло розуміння: якщо ми створимо літературне кафе, то певною мірою побудуємо конкуренцію діючій бібліотеці, яка на той час була не дуже популярною альтернативою дозвілля в селищі. При наявності всіх завдань, які є в районі, і колишній, і майбутній владі було й буде не до ремонту приміщення бібліотеки. Є й нагальніші інфраструктурні питання: ремонт доріг, газифікація об’єктів тощо. Було розуміння, що, узявшись ремонтувати приміщення бібліотеки, цим проєктом зможемо підставити плече державі й допомогти. Ідея збереження фізичного приміщення зі столітньою історією жила в мені. Хоча це й було значним викликом. Ми всі ще на старті розуміли, наскільки це багатогранно складний проєкт. Найголовніший виклик і можливість цього проєкту — це пошук ідеї більш системного, нелінійного рішення, не просто ремонту. 

Рішення перейти від літературного кафе до бібліотеки було досить довго обдумуваним, сміливим, авантюрним та відповідальним. Розуміли, що буде складно, бо це взаємодія публічно-приватного партнерства (Public-Private Partnership, або PPP). Уперше про РРР, механізми взаємодії, я почув у Києво-Могилянській бізнес-школі. У нашому випадку це означало фактичну взаємодію з районною владою. Нагадаю, що на момент старту проєкту, наприкінці 2019 року, децентралізація в Україні не завершилася, тому не було розуміння, з якою саме районною владою треба взаємодіяти: з новоствореними ОТГ, які ще повноцінно не діяли, чи з колишньою райрадою, яка ще діяла, але вже втрачала повноваження. У цих змінах людям було зовсім не до бібліотеки й не до її перебудови, а приміщення продовжувало руйнуватися… Тому потрібно було допомогти там, де в силу різних обставин люди ще не мали розуміння, що потрібна допомога. Наш проєкт не передвиборчий, він довготривалий — ми підписали договір оренди приміщення на 20 років. Тому зацікавлені робити не тільки якісний ремонт (як для себе), а ще й плануємо наповнити простір інтелектуальними, гуманітарними заходами. Прагнемо, щоб він став місцем позитивних змін кожного відвідувача, безперервного й усебічного особистісного розвитку та культурного дозвілля й змін району. Я дуже вірю в це і зроблю все, щоб так і сталося! 

Попри те, що реконструкція бібліотеки — це не єдиний проєкт фонду, останні два роки ми з командою живемо саме ним.    

— Незважаючи на історію з пограбуванням, Ви все ж таки вирішили робити ремонт. Чи не боїтеся, що вандалізм знову повториться? 

— У нас уже є успішний кейс у Козельщинському районі. На початку 2020 року благодійна організація Smart Foundation встановила буккросингову конструкцію поблизу бібліотеки. Під час відкриття ми зіткнулися з тим, що частина козельщан була впевнена в тому, що живе у середовищі з підвищеною концентрацією вандалів, і для цього мала купу підтверджень. Багато з проєктів, які робилися для району, руйнувалися: ламалися нові лавки, паркани, зупинки. Коли відкривалася точка буккросингу, дехто з козельщан висловлював нам свою упередженість: «Буккросингову конструкцію поб’ють, її зламають, від неї не буде користі». Але цей проєкт став лакмусовим папером для регіону — «тестом» на готовність до змін. По суті, буккросингова конструкція не просто вистояла, вона ще й побудувала довіру людей до самих себе, хоча на початку проєкту в нас було розуміння, що все могло статися навпаки. Буккросинг міг оголити проблему й показати, що козельщинська громада не готова до більш масштабних змін. Але ми ризикнули — і знову перемогли в вірі в Людей.

— Опишіть, із якими проблемами Ви зіткнулися у процесі перебудови бібліотеки в новий культурно-освітній простір. 

— Це ціла низка проблем і викликів. Під час перших візитів ми побачили у приміщенні бібліотеки радянські не декомунізовані портрети. Центральний вхід закритий багато років через руйнування стіни, читачі вимушені були заходити в приміщення з чорного входу. Було видно облізлі, цвілі стіни. Проєкт видався в рази дорожчим, у рази складнішим, у рази проблемнішим, ніж ми думали на старті. 

Спочатку не планували ремонтувати дах бібліотеки. Але оскільки ми планували проєкт мінімум на 20 років, то дуже глибоко вивчали проблеми приміщення. Після огляду попереднього ремонту побачили, що не було виконано не тільки сучасних робіт, типу гідроізоляції, у ньому були дірки від невдало прибитих цвяхів, через що він почав текти. Працівники бібліотеки, окрім основної роботи, ще час від часу виносили посудини з водою, яка лилася зі стелі, вважаючи це частиною своєї роботи. Ця проблема й призвела до утворення цвілі на стінах. І ми вже розуміли, що не можна просто їх пофарбувати. Потрібно було працювати з причиною, а не з наслідками. І так на кожному кроці ремонту… Горизонт планування на 20 років вимагає ставитися до проєкту зовсім по-іншому. 

Приміщення не утримувало тепла. Тож ми відремонтували та утеплили дах, разом із професійними конструкторами провели експертизу технічного стану будівлі. Виявилося, що потрібно укріпити стіни та перекриття, які були в аварійному стані. Високий рівень вологості, відсутність якісного опалення та освітлення роками нищили книги. Ще одна прикра неприємність, про яку навіть соромно говорити, — відсутність у приміщенні санвузлів. І це в ХХІ столітті! Забігаючи наперед, скажу, що ми таки перемогли — і тут, у новому культурно-освітньому центрі, буде відразу два санвузли. Після побаченого хочеться низько вклонитися героїзму та самовідданості працівників, які знаходили в собі сили трудитися в тих умовах. 

Нам удалося вистояти перед багатьма викликами та проблемами приміщення. Однак оновлена бібліотека — це історія не лише про ремонт стін. Хочеться показати те, що позитивні зміни можливі. Не потрібно знецінювати сили інтелігенції й сили інтелекту в цілому, бо саме через гуманітарні складові — івенти, книги, філософію — можна «прокачати» свій мозок, який далі буде здатен генерувати сильні рішення в житті й бізнесі. Книги — це не просто про дозвілля, це про інтелектуальне дозвілля, яке змінює. Неможливий гармонійний розвиток людини без гуманітарної складової, без самовдосконалення.

— Що очікувати козельщанам та гостям у новому культурно-освітньому просторі? 

— Ми мріємо, щоб оновлений культурно-освітній простір був місцем можливості для нетворкінгу, співпраці й саморозвитку. Тут можна буде мріяти й реалізовувати проєкти для покращення району, готуватися до навчання, влаштовувати освітні надихаючі лекції поза шкільною чи студентською програмами, дискутувати на теми державотворення та просто сидіти в затишку за філіжанкою кави. Мріємо й докладемо максимальних зусиль, щоб у майбутньому бібліотека стала місцем зустрічі «запалених» людей, які мають сили, бажання, натхнення та ідеї для позитивних змін у громаді. Хочемо, щоб, коли зимовими вечорами молоді було сумно, вона мала можливість зайти на каву не в кафе з алкоголем, а у приміщення з книгами.